четвер, 9 січня 2014 р.

Коляда-Сонце - народження Світла.




- Ой як то ще було із нащада світа - 


Приспів (повторюється після кожного рядка): 

Радуйтесь! Ой, радуйтесь, люде, що вже Світ народився! 

Ой як ще не було ні Землі ні Неба 
А що тільки було та Синєє Море 
А посеред Моря Зелений Явір 
На Явороньку три Синії Птаxи 
Три Синії Птаxи та Радоньку радять 
Та Радоньку радять як Світ засновати 
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини 
Тай винесли птаxи Жовтий Красен-Камінь 
Стало з того каменю та Яснеє Сонце 
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини 
Тай винесли Птаxи Злоту Павутинку 
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна 
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини 
Тай винесли Птаxи Синій Срібен-Камінь 
Став з того Каменю Блідесенький Місяць 
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини 
Тай винесли Птаxи Золотий Пісочок 
Стали із Пісочку Дрібнії Звіздочки 
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини 
Тай винесли Птаxи та Темного Мулу 
Стала з того Мулу Чорная Землиця 
Тай зросли на Землі Жито і Пшениця 
Жито і Пшениця і всяка Пашниця





 Незвично, правда? Ось так розповідає старовинна українська колядка про творення Світу. Так уявляли це створення наші пращури. Колядки то не просто розважальні пісні,то стародавні величальні молитви на честь богів світла і тепла, прославлення Світу. Це наша старосвітська молитва духам предків та силам природи. Їх ніколи не співали влітку чи навесні. Їх виконували лише на свято народження Коляди-Сонця. 
Їх вам і зараз не заспівають абиколи, особливо в Карпатах, де збереглися вони найкраще.
Сильна віра  людей у магію цих молитов.
У колядок дивовижна енергетика: ритмомелодика впливає на підсвідомість, розкриває та вивільняє позитивні емоції. Особливо у дохристиянських.


Колядники мають завітати у кожну оселю.

 Їх не пустити - гріх. Вони приносять благословення пращурів та добробут на весь рік. Гостинці, які ви даєте колядникам - то гостинці предкам, подяка їм за підтримку. 



Восьмикутна зірка (ЗвІзда), яку носять колядники - Око Рода (Алатир - священний "живий камінь", що лежить у Вирії. На ньому росте Дерево Роду).


Українські міфи зберегли ось таке про народження Сонця:


На початку була пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око. Звідки летіло воно? І - куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно? Наймудріші волхви Оріани казали так: "Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло і у Вічність". А Заратустра потому вже додав: "Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ". Мабуть, так. Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог - птиця Сокіл. Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч. Сокіл розправив крила і кружляв над Оком. 

І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл сів між квіти й став глибоку думу думати. Довго думу свою думав Сокіл. Тьма часу минула. І зніс Сокіл золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб. І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили МОЛОДИЛЬНІ ЯБЛУКА - плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: "Я створив Ирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ". 

І поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род. І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися. Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: "Зупиніться!" І лебеді перестали битися. І сказав Сокіл: "Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба". Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся - русяве, очі - блакитні, а в другого все було чорне - і шкіра, і волосся, і очі. 

І сказав Сокіл їм: "Зірвіть з дерева по яблуку і з'їжте їх". З'їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну. І сказав їм Сокіл: "Тепер ви невмирущі боги". І вклонилися йому велетні. І сказав Сокіл білошкірому: "Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому". І сказав Сокіл чорношкірому: "Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній". І сказав він обом: "Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають Добра без Зла і Краси - без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому". 

І сказав Сокіл Чорнобогові: "Що ж, іди в свою пітьму і володарюй там". Ступив Чорнобог у безконечний морок, і одразу тіло його вкрилося чорною смердючою шерстю. І не злюбив Чорнобог пітьму, зародилася в нього заздрість до Білобога. Тоді пустив Чорнобог дві чорні сльози, і вродилися з них Змій-Дракон із трьома головами та вогнедихаючими пащами і потворна жінка - Мара з гнилими очима та кублом зміюк на голові. Мара стала дружиною Чорнобога, а Змій-Дракон - Чорнобоговим військом. І сказав Чорнобог Змієві: "Ти полети у Вирій і вбий Білобога, а Дуба спали разом з Соколом на ньому. Хочу я бути володарем Вирію". 

Став розправляти свої велетенські панцирні крила Змій-Дракон та виригувати вогонь із своїх залізних пащек - аж заклекотіла пітьма. Той клекіт почув Білобог у Вирії й пустив дві світлі чисті сльози. І вродилися з них красень-велетень Перун з огненними стрілами в руках та вродлива молода жінка Коляда. Дав їм Білобог вкусити молодильні яблука і стали вони невмирущими богами. І сказав Білобог Перунові: "Ти будеш моїм військом і охоронятимеш Вирій вогненними стрілами своїми". І сказав Білобог Коляді: "Ти будеш моєю жоною і народжуватимеш золоте коло - Божича-Сонце, аби збороти пітьму і все злеє, що в ній". 

Тоді саме прилетів Змій-Дракон у Вирій, кинувся на Білобога, та Перун метнув стрілу-блискавку, що спалила крила Драконові, й він загримів у чорну безодню. Там володар пітьми окропив чорними сльозами спалені Драконові крила, й відросли вони, та вже побоявся Змій сунутись у Вирій. І збагнув Чорнобог, що не бути йому володарем Вирію, і ще дужче він зненавидів Білобога та його Світ. 

Сидить Сокіл-Род на вершечку Дуба-Стародуба й думу думає. Довго-довго. Багато часу минуло. І тоді сказав Сокіл Білобогові: "Ти пірни на дно озера і набери скільки можеш священного піску і розсій в пітьмі його, аби твердь була". Тоді пірнув Білобог на дно озера Живої Води, схопив піску в обидві жмені, випірнув з води і пішов чорний світ піском засівати. І де він сипав - утворилася Земля з долинами і полями. Тоді Перун мову мовив до Сокола: "Великий Роде, дозволь і мені Землю творити". І сказав Сокіл: "Іди". 

І ось пірнув Перун на дно озера, набрав у обидві жмені священного піску, та тільки хотів випірнути, аж озеро Живої Води товстою кригою вкрилося. То Чорнобог підкрався до Вирію і заморозив озеро. Що робити Перунові? Він пісок запхав собі в рот, а в руки схопив з-за пояса вогненні стріли й щосили пробив ними кригу, ще й пустив блискавку в Чорнобога, обпалив його. Провалився Чорнобог у чорну прірву й зачаївся там до пори до часу. А Перун кинувся Землю творити. І де він випльовував з рота пісок, там гори утворилися. 

А Сокіл-Род сидить на вершечку Дуба-Стародуба, думу думає. І зніс він золотий жолудь і золоте зернятко. І повелів Білобогові посадити їх на Землі своїй та полити Живою Водою. Посадив Білобог золотий жолудь та золоте зернятко, полив Живою Водою. І диво сталося: з жолудя золотого виріс молодий крислатий зелений дуб, вершиною якого був надзвичайної вроди юнак, що спав міцним сном. А з золотого зернятка виріс великий житній колос, вершиною його була надзвичайної вроди дівчина, що спала міцним сном. І повелів Сокіл-Род побризкати юнака і дівчину Живою Водою та привести їх у Вирій. І зробив так Білобог. І сказав Сокіл юнакові: "Ти є Дажбог, будеш Землю засаджувати лісами та гаями". І сказав Сокіл дівчині: "Ти є Жива. Богиня злаків. Тобто - богиня Життя. Будеш Землю засівати житом-пшеницею". І сказав Сокіл обом, Дажбогові й Живі: "Ви є чоловік і жінка. І зачнете ви рід людський. Вкусіть молодильні яблука і скупайтеся в Живій Воді". 

Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука і стали безсмертними. Скупалися вони в Живій Воді і стали вічно молодими. І сказав Сокіл-Род: "Ідіть на Землю і робіть своє". І пішли Дажбог та Жива на Землю, і зачали вони рід людський. Тоді вкрив Дажбог Землю лісами, гаями, байраками. Тоді засіяла Жива Землю житом, пшеницею та всякою пашницею. Але нічого не росло і не родило на Землі без світла й без тепла. В пітьмі бродили люди - Дажбогові діти, й мали вони сконати від голоду й холоду. І запитували вони богів: "Навіщо ви нас на світ народили?" 

По думі глибокій мовив Сокіл до Білобогової жони Коляди, що вже важкою ходила: "Ти іди на Землю і там народи Божича-Молоде-Сонце. Коло золотеє спороди! Ти сама знайди місце, де маєш народити його". І пішла Коляда шукати місце, де мала народити людям Сонце. Та почув Чорнобог, що має світло народитися, і послав Мару на Землю, аби вона знайшла Коляду й задушила її - щоби Сонце вмерло в її утробі і ніколи не світило людям, щоби згинули вони в пітьмі від голоду і холоду. Як навіжена, побігла Мара по Землі в пошуках Коляди. І вздріла її, і погналася за нею. Бачить Коляда, що Мара женеться за нею, підхопила важкий живіт обома руками, стала тікати. Та збагнула, що не втекти їй від Мари. 

Тоді забігла Коляда за гайок і перетворилася в тварину, яку сама собі придумала: в рогату непримітну Козу. Пробігла повз Козу люта Мара - не звернула уваги на рогату тварину. Далі й далі помчала гидка потвора, і там, де з її очей капав гній на Землю,- виростали бур'яни, колючки, лопухи, будяки. А Коляда тим часом перетворилася у вагітну жінку, зайшла в очерет і в муках неймовірних народила золотоликого Божича-Молоде-Сонце. 

І нараз перетворився Світ. Щезла холодна пітьма. Сонячні промені впали на Землю, а люди впали на коліна, вітаючи народження Золотого Кола. Мара в розпуці й страхові шугнула в потойбічну чорну прірву. А Божич здіймався все вище й вище. А з ним здіймалася вгору і Божа благодать - ніжна, прозора, тепла блакить, що йшла від радісних очей Коляди, яка щасливим поглядом проводжала політ свого Сина. ТАК ВІД БЕЗМЕЖНОГО БЛАКИТНОГО ПОГЛЯДУ КОЛЯДИ УТВОРИЛОСЯ СИНЄ НЕБО. А по ньому плив Божич-Молоде-Сонце, щедро розсипаючи теплі промені по Землі. І забуяли гаї і ліси під Сонцем. І ожила всяка пашниця, і налилося житнє колосся добірним зерном. А люди співали хвалу Сонцю. І подивувався сам Творець всього сущого - Род, споглядаючи блакитне небо над Землею. І сказав він: "Се є Новий Світ".



Сергій Плачинда "Міфи і легенди стародавньої України"

Мені ці міфи, як українська Біблія - уявлення наших пращурів  так перегукуються з християнськими, вчитайтеся уважно. Недарма Ісуса сприймають як Сонце, як подателя тепла і світла, Спасителя.

Ось тут шматочок старосвітської колядки заспівав Остап Стахів




Далі розповім вам трохи про щедрівки, Маланку та перебраних )
Дякую, мої хороші, що читаєте!


2 коментарі:

  1. Очень интересные мифы! Обожаю читать подобное! Еще помню давно читала о обрядах радуницы и прочих старославянских праздников, что они значили, как готовились и какие были поверья. Пс к нам позавчера приходили колядовать:))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Я теж цікавлюся міфами різних народів - особливо цікаві протослов'янські та кельтські, міфи північних індіан. Я вітаю вас з колядниками. А у нас давно не було.... не колядують тут у Києві .... нажаль

      Видалити

Я завжди рада спілкуванню з Вами!

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...